Ірина Степаненко: Якщо партійні боси з Києва наказують голосувати за те, аби наші газові свердловини дісталися якимсь незрозумілим фірмам - то навіщо нам таке “партійне життя”?

03.07.2019, 11:15 •

19240

22 лютого детективи НАБУ прийшли з обшуками до чиновників Полтавської ОДА. Першим у списку був сам губернатор області Валерій Головко. За пару тижнів, у березні, президент Порошенко заявив, що буде ініціювати відставку Головка та його заступника Андрія Пісоцького, бо має докази їх корупційної діяльності, зібрані НАБУ.  «В Україні має бути нульова толерантність до корупції!» - заявив тоді Петро Порошенко… Сьогодні  ми маємо яскравий приклад «нульової толерантності» держави до корупціонерів. Валерій Головко, звинувачений у корупційних діях в масштабах очолюваної ним області, балотується у Верховну Раду України… Коли читаєш подібні повідомлення, перестаєш вірити у будь-які зміни на краще у цій державі. Однак, як з’ясувалося, кілька депутатів Полтавської облради вирішили битися до кінця. Відстоюючи право найбагатшої області, де, окрім метрових чорноземів, знаходяться найбільші в країні запаси природного газу, жити по-людськи – принаймні, з нормальними дорогами і теплими туалетами в школах і дитсадках…

Я вирішила поспілкуватися з однією з тих, хто хоче, умовно кажучи, довести справу НАБУ до кінця. Тим більше, що схеми «відкатів» і контролю над бюджетними потоками, які працюють на Полтавщині – типові абсолютно для всіх областей

Моя співрозмовниця – Ірина Степаненко, фінансовий директор однієї з найбільших аграрних компаній області «Альфа-Капітал». І вона не йде в народні депутати.

Цією розмовою ми започатковуємо цикл інтерв’ю з регіональними активістами, які протистоять місцевим феодалам і князькам, котрі безнаказано підгрібають під себе фінанси та ресурси своїх «волостей».

- Скандал із полтавським губернатором витягнув на світло «скелети», які сховані практично в кожній області. Адже керувати в провінції дуже комфортно. Київ далеко та й у потрібні столичні кабінети місцевим керівництвом регулярно заносяться «гостинці», на фінансових потоках всі свої, із силовиками – щотижня сауна або полювання… Зрештою, за більші ніж чверть століття ця система не змінилася, ба більше – вона не змінилася з часів Союзу. Відставка ж вашого губернатора Головка, на мою думку, була пов’язана не із щирим бажання «центру» покінчити з корупцією на місцях, а з виборами. Втім, президенту це не допомогло, а ви, тим часом, розпочали в області «революцію», заявивши, що слідом за Головком хочете відправити «в екзил» решту обласних корупціонерів. Ви щиро вірите, що депутатам обласної ради вдасться це зробити?

Я слідкую за ЗМІ. Це прецедент в історії країни, щоб на корупції “прихватили” голову ОДА і його заступника. І вперше депутати облради повстали проти диктату керівництва області.

- В чому цей диктат полягав?

У “сліпому” голосуванні за розподіл бюджетних коштів. Нам просто не давали можливості вивчати кожну статтю видатків.

Ми вимагали єдиного - прозорості у розподілі грошей. Але це викликало шквал обурення з боку і керівництва ОДА, і облради, яка теж в “схемах” і в “долі”.

А чому ви раніше мовчали?

Тому що, повторю, більшість депутатів облради були підконтрольні Головку.

Голова бюджетної комісії Микола Бондар - йому депутати після відставки Головка теж висловили недовіру - був маріонеткою в руках губернатора і Біленького (Олександр Біленький, голова Полтавської облради, – ред.). Головко кожного разу приходив на засідання нашої комісії, контролював кожного.

- Ви зараз виконуєте обов ’язки голови бюджетної комісії?

Так. Раніше як було? Тільки хтось слово на комісії наважиться сказати – Головко на нього цикне, і той замовка… Хамив людям, рота закривав, погрожував. Наприклад, є у нас обласний депутат-аграрій, Іван Сидоренко. Підприємство, яким він керує, велике, 12 тисяч гектарів землі обробляє, він людина активна, завжди правду відстоює. То Головко завжди кричав на нього: «Сиди мовчки!» А як хтось і далі не хотів мовчати - перевірки приходили, і з УБЕЗ, і СБУ, і прокурорські… То вони (депутати - ред.) і «здувалися». А потім мені казали: «Іро, ти ж розумієш, мені краще помовчати…»

Один депутат, Валерій Калюжний, ось так в лікарню потрапив, серцевий напад, ледь відкачали. Тільки через те, що відкрито все в очі казав Головку…

- А що трапилося?

У Калюжного вже 20 років невелике підприємство «Полтава Водопровід». Він клав труби, ремонтував їх - цю людину знає вся Полтава. Тільки прийшов до влади Біленький, відразу ж посадив свого директора водоканалу, з Донецька, Воротинцева (Василь Воротинцев, з березня 2017 року — Генеральний директор КП «Полтававодоканал». – ред.), зараз ми ініціюємо його звільнення, є для цього дуже багато причин… А з Калюжним тоді ж розірвали договір, почали гнобити, казали - оці акти ми підпишемо, а ці - ні. І людина потрапила в лікарню. У нього двадцять працівників, і всі вони зараз знаходяться у відпустці за свій рахунок. А чому? Бо Біленький намагається шантажувати, так йому прямо каже: якщо ти будеш в моїй обоймі, тебе ніхто чіпати не буде.

Головко і Біленький завжди були в парі, в тандемі.

А корупція тим часом «з'їдає» велетенський ресурс, який міг би працювати на область!

- Поясніть.

Візьмемо для прикладу нашу Полтавську облраду. У нас на локальному рівні зараз діє 1800 програм “покращення життя”, і кожна з них потребує фінансування з обласного бюджету. Хто в змозі проконтролювати їх виконання, цільове використання коштів? Це зроблено умисно розумними людьми, але недоброї волі, щоб було зручніше красти….

Ми зараз почали проводити інвентаризацію цих програм, бо це сотні мільйонів, які невідомо де зникають. І після ревізії ми їх скоротимо. Достатньо в області мати десять програм, але дієвих. А у нас «намалювали» тисячу вісімсот. Просто аби отримувати “відкати”.

- Яким чином?                                                                                                  

Наприклад, завищують закупки техніки для комунальних потреб місцевих громад, які здійснюються на умовах співфінансування.

- Що таке співфінансування?

Співфінансування - це такий інструмент заохочення місцевих громад, коли за потрібну техніку чи ремонт об'єктів інфраструктури платить і місцева громада, і обласний бюджет. Так от, трактор МТЗ на ринку коштує понад 500 тисяч, а у нас його пропонують закуповувати за понад 800 тисяч. Дев’ять громад вже відмовилося від тих тракторів. Те саме з програмою розчистки річок - просто гроші дерибанять…

Ми вже намагаємось призупинити багато рішень. Наприклад, подали пропозицію призупинити будівництво нової адмінбудівлі перед облдержадміністрацією, з бюджетом в 100 мільйонів. Призупинили будівництво спорткомплексу в Решетилівці, це вотчина голови облради Біленького. Чомусь саме там захотіли його будувати начебто для потреб дітей-інвалідів з Полтави. Але з тим спорткомплексом дуже цікава ситуація…

Розказуйте.

У нас в Полтаві є підприємство, яке передало свій спорткомплекс на потреби дітей з обмеженими можливостями – от його і мають відбудувати. Але навіщо будувати спорткомплекс за 40 кілометрів від Полтави для дітей з обмеженими можливостями, які мешкають у Полтаві? Я бачила той проект, в Решетилівці – просто картинка, вартість проекту близько 40 млн. Думаю, і в Києві такого спорткомплексу немає. Але, як нам пояснили, схема така – коли його відбудують за кошти обласного бюджету, то знову передадуть Решетилівській ОТГ. Ось так голова облради Біленький за рахунок області благодіє для свого округу Решетилівки.

Така сама ситуація і по “міжнародному” аеропорту, який так рекламувало наше керівництво Після оприлюднення матеріалів НАБУ, увага ЗМІ до цього об’єкта значно побільшало.

- А що з аеропортом у Полтаві, приймає він пасажирів?

Вже не приймає. Один рейс в Єгипет був, і все. Ми порахували - з січня 2016-го по травень 2019-го “міжнародний” аеропорт Полтави щодоби обслуговував менше трьох пасажирів. При затвердженому штаті підприємства 62 особи. Якщо поділити сумарний фонд заробітної плати співробітників аеропорту на кількість пасажирів, то витрат вийде - 120 доларів на пасажира. Та за такі гроші сьогодні можна злітати у будь-яку столицю Європи і повернутися назад!

Директор аеропорту за всі ці роки жодного разу не прийшов на бюджетну комісію звітувати. Але керівництво області цього року знову пропонує “закачати” в наш аеропорт десятки мільйонів.

Або ситуація з обласним комунальним підприємством “Полтавафарм”. Туди гроші з обласного бюджету як у решето ідуть. Три роки поспіль голова облради не оголошує конкурс на посаду директора і призначає “врєменщіков”. Підприємство, яке ще за часів “злочинної влади” тримало 70 відсотків аптечного ринку області, мало найбільш розвинену аптечну мережу і продавало ліки суттєво дешевше, ніж приватні конкуренти, сьогодні відверто банкротять. Або щоб приватизувати, або на користь конкурентам. Або “два в одному”.

Те саме з “Полтававодоканалом”. На останній сесії ми проголосували виділити 20 мільйонів, аби підприємство перерахувало заборгованість за електроенергію в обленерго. Що робить апарат облради? Він наші рішення переписує як «поповнення статутного капіталу». Не погашення заборгованості, а поповнення статутного капіталу! І гроші йдуть на що завгодно, тільки не на погашення заборгованості. Це ж неминучий конфлікт з енергопостачальником і знеструмленням водоканалу. Що і сталося. 24 червня, коли за борги водоканал був частково знеструмлений, 5 мікрорайонів Полтави залишились без водопостачання.

- Секундочку. А як таке можливо, щоб апарат облради переписував рішення, за яке проголосували депутати?

Бо і апарат «ручний», штат роздули, протоколи засідань комісій не публікуються, рекомендації бюджетної комісії до сесії не доходять…  Ми на позаминулій сесії в Миргороді роздали всім депутатам «Чорну книгу Біленького» - брошурку таку надрукували, де виклали схеми, м'яко кажучи, використання грошей обласного бюджету з ознаками корупції.

- А чому сесія була у Миргороді?

Бо депутатам нема де збиратися… В нас одна з найкращих в Україні зала засідань. Однак за цього скликання постійно відбувався збій системи «Рада». У нас виникли підозри стосовно всіх цих збоїв, бо наприклад, коли голосували за якісь принципові питання, завжди буквально одного голосу не вистачало для його прийняття …

Тому депутати вирішили замінити систему «Рада». А голова облради чомусь на цьому не зупинився, а замовив в якомусь проектному бюро в Одесі проект реконструкції усієї сесійної зали на 37 млн. гривень, потім – ще один, додатковий, вже на 10 млн. Словом, «наголосували» в результаті 66 мільйонів гривень на повну реконструюю зали. І от, поки таке твориться з реконструкцією, ми змушені проводити виїзні засідання облради… Але це – повний треш. Нам на бюджетну комісію документи дають увечері. А це близько ста питань, які зранку будуть винесені на голосування. Їх за один вечір вивчити абсолютно нереально. Скільки ми не добивалися, аби питання порядку денного депутатам видавалися хоча б за тиждень до сесії. Але у Головка на це була завжди одна відповідь: «Ша, сідєть!». Звичайно, це робиться лише для того, щоб ніхто не встиг розібратись, за що ж ми будемо голосувати… Так і ті 66 мільйонів проголосували - це рішення малесенькими буквочками у змінах до бюджету прописали. Потім всі були шоковані - звідки це все взялось?..

А ми перед сесією повинні ж вивчити обгрунтування під кожне із питань, які потрібно буде голосувати. Ми повинні знати, чому сюди 2 мільйони, сюди - двадцять, сюди - сорок. Ефективність яка від витрати цих грошей?

Ось для мене показник - дитячий садок на 150 дітей під ключ. З проектом, фундаментом, стінами, дахом і з усім обладнанням всередині це коштує приблизно 30 мільйонів гривень. Скільки таких дитсадків можна побудувати на тому, що ці хлопці "розпиляли"? Вони за рік тільки на висвітлення в ЗМІ своєї діяльності шкідницької, вибачаюсь на слові, витрачають мільйони гривень з бюджету. Навіщо таке "висвітлення діяльності", коли журналісти і так з мікрофонами на кожній сесії по двадцять чоловік стоять, це їхня робота. А помножити ці сім мільйонів на чотири роки - ось тобі і дитячий садок, який пішов на вітер. На красиву "картинку" - як злодії, ряджені в вишиванки, стрічки перерізають і грамоти роздають…

А виїзні сесії - це коли громадськість не пускають на засідання, наймають охорону, і охоронці стоять на входах-виходах, щоб керівництву облради легше було протягувати свої питання…. Отак ми й «катаємося» по області, ось уже другий рік. Думаю, до кінця каденції вже не зайдемо в ту сесійну залу…

А через те, що матеріали депутатам на руки не дають, все голосується «всліпу». Ми навіть поліцію викликали одного разу, щоб подивиться, як Решетилівка стала містом…

- Тобто?

Ну, аби населений пункт отримав статус міста, по закону в ньому має проживати більше десяти тисяч населення. І раптом наша обласна рада направляє подання на Верховну Раду, парламент голосує і селище міського типу Решетилівка з населенням 9 300 душ стає містом. Ми хотіли подивитися на це подання, як воно голосувалося на рівні області, зрозуміти, в який спосіб нами, депутатами, маніпулюють. Так в апараті клерки не схотіли видавати нам документацію, ховалися від депутатів, мов щурі.

А протизаконне перейменування селища у місто – це суттєві збитки державі, між іншим, які декому доведеться компенсувати з власної кишені. Це питання часу…

Навіть річний бюджет депутатам подали 20-го грудня, а 21-го вже треба розглянути його і голосувати. Його ж за цей час не те що не проаналізуєш - не прочитаєш. Це ж неможливо абсолютно!

Ви в депутатів запитайте, от як вони 100 питань встигали вивчити перед голосуванням? Вам кожен з депутатів скаже: «Ми навіть їх прочитати не встигали». Бо сидить губернатор на бюджетній комісії, рявкнув - і вже у нас голосів нема…

- А скільки в облраді депутатів?

84, але жодного разу у нас не було такої кількості на сесії, збиралося максимум 65-68.

- Як регулярно у вас раз проходить сесія?

Хаотично і безсистемно. Раз у квартал, але я вважаю, що, приміром, 28-го числа кожного місяця потрібно проводити сесію. Але останній рік ми взагалі не знали, коли буде сесія. Дзвонять напередодні, а кожен же депутат працює, тим більше зараз гаряча пора, область же аграрна. Те саме відбувається і з комісіями. Ми вже встановили черговість проведення комісій. У нашій бюджетній комісії депутати з різних фракцій працюють, є і «Укроп», і «Свобода», і «Батьківщина», і БПП з РПЛ - але ми звичайні люди, ми працюємо на землі, ми ніколи не йшли під прапорами за якусь партію.

Депутати повинні зрозуміти, - ми тут на своїй землі, ми до партій не повинні бути прив’язані! Для чого нас сюди люди делегували? Щоб ми про них дбали, про Полтавщину дбали! Але якщо депутатам партфункціонери з Києва кажуть голосувати за те, аби свердловини роздавати незрозумілим фірмам - то навіщо Полтавщині таке “партійне життя”?

Ось я вийшла з фракції (Ірина Степаненко входила у фракцію «Солідарнсть»  прим.), багато депутатів також повиходили з фракцій, бо ми не можемо бути під впливом Києва. Вони, у Києві, не розуміють, що на місцях відбувається.

Що саме вони не розуміють?

Що передусім ми повинні зупинити фінансування абсолютно непотрібних об’єктів в області! У нас є депутати, які прийшли в обласну раду, абсолютно нічого не маючи. А їм віддають підряди, наприклад, на якомусь крупному будівництві в обмін на «правильні» голосування.

…Словом, в Миргороді ми не дозволили відкрити сесію, ми пояснили, що не можемо її проводити, бо питання, які стоять у порядку денному, не пройшли бюджетну комісію. Після відставки губернатора депутати ініціювали скликання позачергової сесії, будемо піднімати питання недовіри голові обласної ради і його заступникам. Ми у Миргороді зупинили сесію ще й тому, бо на ній мав відбутися розподіл більше ніж 70 мільйонів «екологічних» грошей. Це великі кошти. Умовно - два дитячих садки. А коли подивилися проекти рішень – пропонували віддати 10 мільйонів «на заходи щодо охорони тваринного світу». А коли депутати почали розпитувати, що ж то за заходи такі, керівництво каже: ну добре, давайте хоч шість мільйонів…. Такий ось рівень наших керівників.

…На жаль, на хвилі Майдану до влади на Полтавщині прийшли шахраї.

- А який бюджет в області?

Більше 10 мільярдів.

- То який вихід із ситуації, по-вашому?

Я вважаю, що, по-перше, треба позбутися районних держадміністрацій і районних рад, а, може, з часом, черга дійде й до більшості ОДА і рад обласних. Бо якщо буде лише державний бюджет і бюджети ОТГ – ті  «прокладки» нікому не стануть потрібні. Сьогодні ці РГА і ОДА, “райкоми” і “обкоми” - рудимент совка і розсадник корупції. Зараз вже очевидно, що саме там за останні років десять сконцентрувалися більшість корупційних практик у державі. І відповідні “кадри” теж.

- Давайте приклади.

Наприклад, у нас є програма «Питна вода». Раніше сільський голова мав право укладати договори на реконструкцію свердловини і водопроводу. Зараз все це - чомусь лише через ОДА. Ремонт доріг - лише через ОДА. Всі закупки – через ОДА. Хоча сільська рада дає від п’ятдесяти до семидесяти відсотків  фінансування, але саме у ОДА отій сільраді і будуть викручувати руки, щоб гроші потрапили тільки “потрібним” підрядникам. Яких контролюють брати-куми-свати керівництва  області…. Нам же, на обласне забезпечення, передали дороги повністю. Тоді на Полтавщині відкрили Агенцію автомобільних доріг, керівництво області посадило туди своїх людей і, звичайно, всі гроші в одних руках сконцентровані. І так не тільки на Полтавщині - скрізь по країні.

Тобто, гроші в області є, але вони йдуть туди, куди треба начальству. Тому до дачі Головка дорога як яйце, або до Решетилівки, де вотчина Біленького. Але з такими підходами ми ж не збудуємо сучасну країну!

Мільйони бюджетних гривень щорік ідуть на якісь псевдо-фольклорні фестивальчики по селах, куди й доїхати ніхто не може, бо нема доріг. Начальство, яке так любить перерізати стрічки на тих фестивальчиках, навіть не розуміє, що культивування такої провінційності - це шлях в нікуди. Але це тема для окремої розмови…

Тому я категорично проти, щоб ОДА і навіть обласна рада лишалися в сьогоднішньому форматі. Краще вже іти депутатами в ОТГ - більше користі.

От зараз сходіть зі мною в сільську раду до депутатів – вони дивляться на мене, як діти: «Вікторівна, як нам тут краще, а як тут помогти, а може отак?»… Вони – звичайні сільські люди, їх треба провести крізь цю бюрократію хижу, допомогти їм будувати сучасне життя - швидкість змін у світі  така, що й молоді не встигають, а ми ще й напівзруйновану країну мусимо відбудувати. Для цього потрібні освічені, патріотично налаштовані молоді люди.

От зараз я бачу -  в Новоселівській ОТГ, по якій я обиралася, є аграрій потужний, Дмитро Штанько. Це якщо ви десь бачили в супермаркетах маленька морквочка та солоні огірочки продаються, «Полтава-сад», так ото він… Він зараз відкриває завод по сушінню овочів і фруктів, він переймає закордонний досвід. До речі, 30 червня люди обрали його депутатом Новоселівської ОТГ. Ось такими мають бути депутати – фахові і самодостатні.

Тому я за реформу децентралізації обома руками. Я хочу, щоб податки залишалися на місцях – а зараз ми їх платимо, але ми їх не бачимо. Майже все сплачене нами в бюджети різних рівнів “пиляють” ті, кому байдуже до українців і України. І ще більш гидко від того, що таких «українців», в яких українського тільки прізвище і вишиванка, обирають самі ж українці…

А на Полтавщині, як і усюди в країні, катастрофа з місцевими дорогами, доріг абсолютно немає. Ми самі купуємо фрезмат, відпрацьований матеріал, і засипаємо ями, бо не можемо вивозити зерно з поля. Але обласна влада звернула програму дорожнього фонду і замість цього почали фінансувати аеропорт Полтави, до якого не можна доїхати по тих дорогах. І зараз ми маємо порожній аеропорт і “розбомблені” дороги.

Це дикунство, я вважаю, бо Полтавщина  - це український Кувейт. Наддоходи від видобутку нафти й газу розчиняються у Києві і офшорах, а на відсоток від рентних платежів, що залишається в регіоні (5% від обсягів сплати ренти державі - ред.) накладає лапу місцева “еліта”, тому до людей доходять крихти.

Це чудово, що безвіз дав нашим людям можливість побачити світ. Але якщо ми тут, в Україні, швидко, підкреслюю - швидко! - не створимо умов для нормального життя, ми втратимо молодь.

- У вас є підстави так заявляти?

Коли став діяти безвіз, полтавці масово поїхали на заробітки в Польщу. Через півроку-рік вони повернулися, озирнулися і поїхали знову - вже в Чехію, Німеччину, Данію, Ізраїль -  де платять більше. Більшість з них в Україну повертається все рідше, а багато вже забирають за кордон свої сім'ї. Коли питала раніше, чому, говорили: "В Україні немає роботи, а якщо є робота - немає гідної зарплати". Тепер кажуть: "Однією роботи мало - в Україні немає культури". Що таке для них культура? Хороші дороги, чисті тротуари, доглянуті парки, чисті ліси і пляжі, соціальна інфраструктура, безпека перебування в громадських місцях, та до безкінечності можна перераховувати... Людям вже є з чим порівнювати…

Я все своїм колегам кажу: "У нас зовсім немає часу. Або ми побудуємо Європу тут, або сюди зайде Азія, але тоді України не буде ".

Для мене це особиста трагедія, я це гостро відчуваю

- Ви згадали про газові свердловини тут, на Полтавщині. Всі знають, дійсно, що в області газу, як у Кувейті, а люди живуть в злиднях. І ви вірите, що ситуацію можна змінити?

Так, я вірю.

Але ви, напевно, читали, як наша область давала дозволи на видобуток і на розширення площ газових родовищ… Лише коли «занесуть» керівництву…

Але ми вже стаємо розумніші, ми вчимося … І я вірю, що такі “фокуси” більше не пройдуть. Той же розподіл будь-яких родовищ має бути прозорим, і область мусить мати з їх розробки найбільший зиск.

А щоб це сталося, і я на це дуже сподіваюсь, треба змінити у нас керівництво СБУ, змінити прокурора, бо у нас вже так «прижимають» аграріїв, та й не тільки аграріїв, а взагалі підприємства, які платять податки, що не продихнути.

Знаєте, наші бізнесмени в’язниці не бояться, вони бояться, що відберуть бізнес…

- А є прецеденти?

В 90-х роках чиновники не лізли в бізнес так нахабно - вони просто боялись, що їх вб’ють. Зараз чиновники нікого не бояться – настільки добре їх захистила держава. І посадити чиновника практично неможливо. І тому чиновник зараз гірше прокурора. А коли чиновник на місці ще й об’єднується з прокурором, з начальником УБЕЗ чи СБУ…  Оцей ось тріумвірат, рука руку миє… Глава ОДА каже куди прокурору з СБУшником чи УБЕЗівцем йти і поживитись. Ті йдуть і «нагинають » потрібних людей для губернатора, губернатор за це з людьми при погонах розраховується землями, квартирами, хабарами, грошима цільових програм. Яка ж тут Європа, скажіть…

До багатьох депутатів приходять з перевірками, може з трьома - чотирма відразу, а потім губернатор дзвонить і каже – я тоді допоможу «порєшать» із тими перевірками, але й ти мені поможи…

Ми податковій нашій задаємо питання: ви ж якось повинні нам, навпаки, допомагати, а у нас кожен день від вас якась писулька. Ми кожного дня змушені відповідати прокурорам, у нас вже для цього окремий відділ є…

- А ви що – не боїтесь СБУ і прокурорських?

В мене такої залежності від влади нема. Бо ми з партнерами маємо можливість судиться, ми маємо можливість наймати адвокатів. Але у малого і середнього бізнесу такої можливості немає - їх і шантажують.

- Хочу з вами про землю поговорити. Треба її зробити товаром чи ні, ваша думка?

Приватизація землі - це ключове питання для України. Яке за наслідками не менш драматичне, ніж війна на сході. 

Нюансів - тисячі, а диявол - у деталях. Тому я не бачу сенсу в обговоренні кількох існуючих законопроектів, тисяч поправок до них і мільйонів чуток навколо цієї теми. Аграрна Україна вже втомилася боятися всіх цих “новацій”, які нам обіцяють два десятиріччя.

Хоча невирішене земельне питання позбавляє нас змоги планування на довгострокову перспективу. А дрібні фермери і середні сільські господарства взагалі живуть одним днем. Посіяв-зібрав-продав …

У великих господарств - свої проблеми. Ми домовляємося з людьми, ми йдемо до людей і пояснюємо їм, що не можемо короткострокові договори на оренду земельних паїв укладати. Бува, закінчується договір, людина приходить і «вищіпує» свою ділянку з загального масиву, а нам дуже тяжко обробляти такі поля, логістика знищується.

Фермери беруть землю, але вони не платять, як ми, податки, у переважній більшості вони не є соціально відповідальними… Вони по 20, по 50 гектар обробляють. А зараз ОТГ роблять інвентаризацію земель. Фермерам це не вигідно, бо тоді потрібно починати платити всі податки і вони тоді що роблять? Розривають договори і пайщики приходять до нас. Знову.

А якщо буде продаватися земля, і так вийде, що її прийдеться людям продавати, - хоча б я не продавала свою однозначно! - то у нас, у великих орендарів - є пріоритетне право її купити. Але коли на аукціоні пропонують зараз 22 тисячі гривень за гектар, - а такі випадки ми вже спостерігаємо на Полтавщині, і ніхто не знає, звідки ті багаті “добродії” з’явилися, то такої ціни ніхто з наших аграріїв не переб’є. Це нерентабельно. Ми ж звичайне підприємство, у нас же немає пільг, і якщо зайде хтось з-за кордону, вони, звичайно, «перетягнуть» ту землю на себе космічними цінами. Можливо, саме зараз це і відбувається…

Але ще як прорахуєш такий чинник, як наші дороги… Наприклад, сьогодні ми продаємо залишки кукурудзи і її треба вивозити в Дніпро, а в машин у першому ж рейсі ресори випадають, бо з дорогами страшне що робиться, знос техніки шалений… Залишилися не дороги, а напрямки. Одне добре - у нас скоро буде два елеватора, можна тоді буде залізницею урожай вивозити. А у дрібних аграріїв своїх елеваторів немає, і вони здають урожай задешево, бо транспортування зерна до елеваторів - в наших умовах - це шалені витрати, і зберігання теж недешеве.

Та й погодні ж умови такі, що ми кожного разу не знаємо, що буде з урожаєм. Он Іван Сидоренко, теж депутат облради, один наш аграрій, показував фотографії – по соняшнику такий град пройшов, практично нічого не лишилося, це ж  страшні збитки. Тому багато хто не витримує, дуже багато підприємств продається, дуже багато! Нам дзвонять кожного дня – “Купіть!” Є великі, є малі. Є по 20 гектарів, є по 2 тисячі, а є й по 40 тисяч. Для аграрної країни, якою є Україна, це драматична ситуація.