Андрій Білецький: Порошенку дуже вигідно дискредитувати нас іменем Авакова

11.03.2019, 11:11 •

15023

Так трапилося, що це інтерв’ю не було опубліковано тоді, коли відбулася наша ромова з Білецьким, - а це було влітку 2018-го. Однак зараз - з огляду на нещодавні події, пов’язані з «Національним корпусом» - цей текст є дуже актуальним. Адже саме довкола того – кому підпорядковується «Нацкорпус», Нацдружини на інші парамілітарні угруповування, які з’явилися в країні за останні п’ять років - й велася наша розмова.

Отже, ми говоримо з Андрієм Білецьким, екс-командиром полку «Азов», підполковником Національної гвардії України, головою політичної партії «Національний корпус», народним депутатом України VІІІ скликання.

Я почну здалеку. Зоряна Шкіряка, нинішнього радника міністра МВС, я знаю давно, з 2004–го. В 2014-у на парламентських виборах, він йшов по Оболоні, і раптом - все ламається. Його попросили віддати округ вам. У штабі Зоряна, пригадую, всі були люті на вас, казали: «Боже, хто це такий?! Він із Харкова, його ніхто в Києві не знає». І тоді я подумала: дійсно, хто ж усе це рухає на шаховій дошці?

Словом, я хочу запитати: хто ваші покровителі, такі могутні та потужні, що можуть управляти політичними процесами в країні?

Це мої товариші бойові, в першу чергу.

Але ж не вони примусили Шкіряка віддати вам округ.

Виявляється, вони достатньо могутні для того, щоб перемагати на мажоритарці в Києві, хоча я й харків'янин. Але я не дуже розумію, відверто кажучи, різницю. Це одна і та ж сама країна. З одними і тими ж самими українцями, від Ужгорода до Харкова.

А як ви прийняли рішення балотуватися? Хтось до вас підійшов і сказав: є можливість піти по округу… Що ви думали, даючи згоду на балотування?

Знаєте, для мене, чесно кажучи, історія депутатства настільки неважлива і пуста, що...

Ну, так, ви найбільший прогульник в парламенті.

Ні, далеко не найбільший, навіть в десятку не вхожу... Хоча - де саме я прогулюю, мені здається, всі знають. Але я й справді дуже мало приділяю уваги і взагалі не бачу великої ваги в депутатстві як такому, тому...  

Але ж у вас були якісь політичні амбіції, раз ви пішли в депутати.

Ні, у мене були і є до цього часу, в першу чергу, військові амбіції… Бо Мінськ-2, точніше, те вересневе перемир'я - дуже сильно змінило ситуацію на фронті.

Яким чином?

Ситуація могла розкрутитися восени-взимку 2014 року і ми могли, я абсолютно певен, якщо не отримати повну перемогу на Донбасі, то, як мінімум, звільнити значну частину територій.

Тому до вересня 2014 жодних думок (щодо балотування до ВР – ред.)у мене взагалі не було.  

Мені важкувато згадати як виникла думка (балотуватися - ред.). Мабуть, у наших киян….Той же Філя, наприклад, який зараз очолює партійний осередок в Києві (Сергій Філімонов – ред.). Вони були поранені, вони повернулися в Київ, тоді з'явилася певність в тому, що добровольцям і, в першу чергу, добровольцям-націоналістам, потрібно якесь політичне представництво. Довіри до старих партій у нас не було.

До старих партій націоналістичного ґатунку, чи яких?

Скажімо так, проукраїнського ґатунку. Тому ми висунули чоловік 6-7 «азовців» на мажоритарні округи в різних регіонах. В тому числі і мене на Київ. Вирішували колективом, був збір старшин тоді ще батальйону. Були люди, які були «за», і які були «проти». Але абсолютна більшість, ті, хто просував ідею політичного представництва, розуміли, що активна фаза війни закінчується…

Пройшли я і Олег Петренко (переміг на виборах до Верховної Ради по 194-му округу (Черкаси), входить до БПП – ред.). Тобто у нас є два «азовці» в парламенті, які пройшли по мажоритарці. В Черкасах і в Києві. І по жодним спискам я ніколи не йшов.

Але всі ж пам'ятають заяву, з якою «ініціативна група правозахисників» (це вони самі себе так називали), просили Яценка, аби він вас не брав у списки.

Мене не було у списках «Народного Фронту»

В «чернетках» тих списах - були?

Мене запрошували в БЮТ, мене запрошували в БПП, мене запрошували в “Народний фронт”. Також велися довгий час перемовини зі “Самопоміччю”. Нам пропонували, так.

А чому ви не пішли в списки до жодної з цих політсил?

Бо мені нецікавий український політичний істеблішмент. І все.

Ну, але зараз ви там знаходитесь. В українському політичному істеблішменті.

Я не думаю, що я, або, наприклад, Ярош, або Олег Петренко, другий наш «азовець»-депутат, входить в політичний істеблішмент. Для цього треба мати гарні стосунки з “сильными мира сего”, підтримувати їх в якихось розкладах, отримувати якісь преференції. А ви самі кажете, що у нас навіть з дисципліною посєщєнія Ради все не кращим чином.

Про дисципліну в Раді взагалі давайте не будемо. Сьогодні це паноптикум, а не вищий законотворчий орган європейської країни.

У нас 27 років Рада була паноптикумом. А зараз це мавпятник. Деградація країни в цілому, - ось що відбувається.

З цим погоджуюсь.

Питання в тому, чи все це вже дійшло до критичної межі. В парламенті в тому числі, от і все.

Ну добре, останнє питання про ситуацію з виборами 14-го… Мені просто цікаво. Зорян Шкіряк десять років намагався втрапити у велику політику. Скажіть, все-так, хто з ним і про що говорив, аби він віддав вам округ?

Ну, я особисто йшов по цьому округу, тому що там прохідним був не Шкіряк, а рєдкостний негодяй, якого таким і зараз вважаю, товариш Вадік Столар (екс-регіонал, київський забудовник, власник торгового центру над метро «Театральна», який після тривалої судової тяганини став Музеєм Києва, у тісних сосунках з групою Фірташа-Льовочкіна, з Борисом Ложкіним, з сім'єю Черновецького, права рука мера Кличка - ред.)

Ну, фактично це Лесик Довгий -2, тільки про нього преса, на превеликий жаль, мовчить. У мене, власне кажучи, було завдання перемогти його. Спитаєте, чому Оболонь? А у мене там хороша підтримка була. Я ж не представляю Андрія Білецького - популярний, не популярний... Я представляю рух людей. Київ і Дніпропетровськ дали в той час найбільшу кількість добровольців. Зараз вже є офіційна статистика. А більшість киян-добровольців складали футбольні фанати. Футбольні фанати-«оболонщики», - це була одна з найбільших команд. Тому у мене була величезна кількість, скажімо так, добровільних агітаторів, які жили на Оболоні, корінні оболонці. І я був їхнім символом, а не символом власного імені.

Бачу я, що не будете ви відвертим зі мною до кінця...

На превеликий жаль, українській пресі вистачає розуму на усілякі теорії зговорів, на всі ці сенсаційні речі. Але не вистачає розуміння, - ну, чесно, без образ, - внутрішніх процесів. Розумієте?

Звичайно. Бо ви ж ці внутрішні процеси і замовчуєте.

Ви пробуєте всі речі пояснювати суб’єктністю. Що у нас є декілька суб'єктів. Умовно кажучи, це олігархи. І вони рухають фігурами на шахівниці.

А це що, не так?

Ну, світ, він значно важчий, ніж вам здається. В світі діють такі метафізичні речі як релігія, як ідеології. Діють гроші. Діють політики. Діють національний і транснаціональний фактори. Працюють великі транснаціональні корпорації. Світ - він дуже складний, пояснювати його суб'єктністю п'яти чи шести персон в Україні, які всім рухають, - це абсурд. Це те ж саме, що пояснювати Майдан. Ну, ви не поясните мотиви тисяч молодих людей, які в прямому сенсі воювали на Грушевського протягом декількох місяців. Багато хто з них став калікою, хтось опинився в сирій землі. Ви не поясните це грошима Коломойського, не поясните злокознєнностю Ахметова, американським зговором або, там, російськими силами. Це не так. Вся ця молодь, яка билася на Грушевського, на 90% складалася з націоналістів різних мастей. Це і футбольні фанати, і ультраправі молодіжні вуличні рухи, і представники націоналістичних партій, і стара, і нова хвиля ґенерацій. Ми десятиріччями рухалися до чогось великого, так? До впливу на політику, на українське суспільство. А зараз, можна казати, і в міжнародному плані частково все-таки впливаємо. В 2014 році ця історія просто кристалізувалася, консолідувалася на Майдані.

Мені вам важко буде пояснити мій авторитет серед правої молоді. Значно простіше пояснити тим, що от, вийшовши з тюрми Януковича (з грудня 2011 по лютий 2014 Білецький утримувався у Харківському СІЗО – ред.), я зорганізував партизанський загін. В прямому сенсі слова. І, до речі, за нами все ще тягнуться всі ці кримінальні справи.

І в березні ми вже відбивали атаки Мотороли в Харкові, який атакував нас, “чорних чоловічків”, на Римарській. Моторола про це сам розказував, - і про його перший бій в Харкові, і як вони отримали люлєй.

Вам простіше буде мій авторитет пояснити тим, що я десятиріччями був лідером правої молоді на сході України. Тим, що ми з Темуром (Темур Юлдашев, професійний військовий, уродженець Луганська, командир батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Тимур». У серпні 14-го загинув від кулі снайпера під час боїв за  Савур-Могилу – ред.), захопили Клінчаєва, і навіть вивезли з міста, а його потім нинішні можновладці, «патріоти» України, віддали назад сепаратистам (Арсен Клінчаєв – член Партії Регіонів, депутат Луганської обласної ради, сепаратист, затриманий 11 березня 2014 року, за даними СБУ, Клінчаєв спланував разом з групою з 500 бойовиків захопити у Луганську  обласні Управління СБУ, МВС та Державного казначейства – ред.). Тоді ви зрозумієте, чому до мене прийшли, а не до фейсбук-генералів, тисячі хлопців влітку 2014-го.

Вам буде простіше пояснити досягнення “Азову” тим, що я мав під рукою до тисячі молодих людей, які не дуже ще вміли жити, але однозначно вміли помирати.

У мене була тисяча людей, які всі, як один, хотіли бою. На той час далеко не вся армія хотіла того бою.

Ну, навіщо самих себе обманювати?

І цим ви поясните, чому два місяці валандалися навколо Маріуполя. Ми його взяли за чотири години. І чому ми відстояли 4 вересня Широкине, хоч перевага противника була трикратна і лінія була вже абсолютно гола.

А після цього всього у мене вже було достатньо авторитету. Тому - це буде неправда, якщо я добавлю щось. Що нам симпатизує або допомагає умовний Матіос, або умовний Аваков, або Грицак, або ще хтось. А може, це ми їх контролюємо?

?

Це жарт. Сприймайте як жарт і те, що ми надто великі фігури, щоб якісь там тіла, як у фізиці, могли нас притягувати до себе.

Зараз у вас є партія “Національний корпус”, так?

Так. І у неї рейтинг більше, ніж у “Народного фронту”. Навіть за не дуже правдивими показниками Фонду Разумкова.

…А є ще Національні дружини. Ви до них якийсь стосунок маєте?  

Маю, безумовно.

Тоді скажіть мені - як киянці, як пересічній громадянці - що вони хочуть? Хто їх фінансує? І для чого це все?

Мені здається, що кияни,- ті, хто хотіли розібратися, - давно вже розібралися. Ви питаєте, чи маю стосунок… Мабуть маю, якщо їхній керівний склад мінімум наполовину складається з колишніх «азовців».

Хто дає гроші?

Гроші на що, вибачте?

Хоча б на форму.

Слухайте, вже навіть Le Figaro написало, що їх журналіст на власні очі бачив, що хлопці самі купують собі форму. Навіщо мені заперечувати таке авторитетне видання?

Тобто, ви відсікаєте всі ці припущення про те, хто справжній бос Нацдружин?

Будь-які теорії зговору — убогі. Як і, наприклад, убога переконаність абсолютної більшості росіян в тому, що Майдан організував Держдеп і Ку-клукс-клан. Це смішно. Тому, так, відкидаю. Навіщо створені Національні дружини? В моєму розумінні, початково це було об'єднання ветеранів, а зараз це - об'єднання ветеранів та активної української молоді по наведенню і підтриманню нормального, людського порядку в країні. Все. Кияни чудово знають, чим займаються Нацдружини.

Вони затримують сепаратистів. Вони забрали вертолітний майданчик з власності Януковича і віддали АРМІ (Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів – ред.). Вони відстоювали Поштову, вони займаються патрулюванням на вулицях. Вони зловили і передали поліції велику кількістю наркоторговців і наркокур'єрів. Вони гасили пожежі в лісах під Києвом, у Калинівці (пожежа на складі боєприпасів у Калинівці Вінницької обл., яка сталася у вересні 2017 р., - ред.). Вони займаються браконьєрами  в Київській області.

Це активні люди. Говорити про те, що, от, це виключно державна справа – наводити порок - це брехня. У величезній кількості країн, починаючи від Британії і Америки, мережа добровільних помічників поліції розвинена дуже потужно. Це, взагалі, самоорганізація населення. Та сама система шерифства - це багато в чому самоорганізація населення.  

Чи є у них інші завдання? Ну, так, є, вони займаються величезною кількістю, скажімо так, розвиваючих молодь напрямків.

Яких саме?

В першу чергу, у військовому і спортивному напрямку. Тому що наша країна зараз існує в новій зовнішньополітичній реальності. Війна не закінчиться підписанням Мінську-3, чи Мінську-4, чи Мінську-5.

І вираз «para bellum» (що в перекладі – «готуватися до війни»), тепер девіз для України.

Якщо вона хоче залишитися країною, а не сателітом і не губернією.

Тепер це гасло цієї країни на десятиріччя.

Тому, так, вони займаються спортивним вихованням молоді, мають як мінімум декілька соціальних залів в Києві, в яких молодь має можливість займатися. Тому що при нинішній економічній ситуації люди зі звичайних робітничих кварталів не мають можливості займатися спортом, просто елементарно займатися спортом. Вони проводять велику кількість парамедичних заходів, проводять велику кількість військових вишколів. Так, підготовка. Тому що раніше чи пізніше цим хлопцям служити в армії. Це нормально. Так повинно бути.

Добре. Я задам сакраментальне питання. Аваков фінансує  “Національний корпус” і Національні дружини?

Ні.

Чому тоді ця фігура постійно фігурує поруч з вашим ім’ям?

Тому що полк “Азов” належить до Національної гвардії України, а НГУ входить в структуру МВС України, от і все.

Для дискредитації треба знайти хоч якісь речі. А дискредитувати нас, героїв війни, було важкувато.

Тому була знайдена не дуже популярна фігура Авакова. Порошенкові було дуже зручно побудувати саме таку схему.

Чи маємо ми стосунки? Ну, це, вибачте, секрет полішинелю. Ну, полк “Азов” входить в Національну гвардію України. Це найбільш боєздатний підрозділ не тільки НГУ, це один з найбоєздатніших підрозділів (а їх в кращому випадку є 3-4) Збройних Сил цієї країни на дану хвилину.

Відповідно - так, по “Азову” мені треба контактувати з міністром внутрішніх справ, який є формальним і безпосереднім очільником НГУ. Ну, але точно так само - бридко вважати всіх солдат Збройних Сил порошенківцями, або вважати всіх СБУшників покидьками, тому що Порошенко є їх безпосереднім керівником.

А Порошенко — покидьок, по-вашому ?

Здається, там взагалі немає людей, яких можна міряти нормальними моральними категоріями  

Як регулярно ви спілкуєтесь з Аваковим ?

Мабуть, я його за півроку бачив один раз.

Це не дуже регулярно.

Ну, з Матіосом я точно частіше зустрічаюсь.

Чому?

Тому що я займаюсь захистом не тільки «азовців», а й військовослужбовців, які потрапили в важкі ситуації.

І що Матіос – допомагає?

Ця людина в принципі, з одного боку, розуміє невідповідність застосування цивільних норм до військових, а з іншого боку, продовжує це робити.

І як ви до цього ставитесь?

Ще раз кажу. З одного боку, він розуміє, що потрібна військова система юстиції. Тому що військовий в немирний час не може бути підсудним в рамках цивільного права.

Я думаю, що і в мирний час також.

Згоден… А з іншого боку Матіос, продовжує застосовувати всі ці норми для військових. А це величезна проблема. Тому мені доводиться зустрічатися з Матіосом, я інколи заїжджаю до військових, які сидять в СІЗО, допомагаємо їм чим можемо.

А чим можете?

Коли — юридичною допомогою, коли — підтримкою в судах. Або хоча б елементарно листівками на Новий рік, гарною книгою і продуктами харчування.

А до «торнадівців» не заїжджали?

Ні, не заїжджали.

Чому?

Ну, мені б не дуже хотілося цю тему торкатися.  А чого до них заїжджати?...

Ну, вони ж теж сидять.

Вони умовно військові.

Тобто, ви «Торнадо» (рота спеціального призначення, входила в структуру МВС, розформована міністром Аваковим в 2015 році) не любите…

Питання не в тому, люблю я їх чи не люблю. Ось приклад. Є військовик, який потрапив у важку ситуацію. Один випадковий, фактично, постріл. Ситуація з зупиненням цивільної машини, яка не відповідає на команди. Черга. І от людині загрожує 15 років. Або навіть людина, яка, умовно кажучи, взяла трофейний автомат і привезла його в країну. Ну, таке буває. З американцями, з німцями, з ким завгодно. Тільки потім герой війни не опиняється в тюрмі на 5-6 років за такі речі. Якщо б у нас дозволили відповідальний обіг зброї і дали можливість цим людям, - як я пропонував багато разів - її легалізувати, то і статті б не було. І я таким людям завжди допомагаю, я чудово розумію, що таке може трапитися в будь-яку секунду з будь-яким хлопцем з автоматом в руках, який знаходиться там.

А з іншого боку, - якщо ви ґвалтували, викрадали та катували місцевих….Ці люди кинули тінь на нас всіх. Такі люди — уроди. І випадають з будь-якої категорії фронтовиків. Про що тут говорити? Це не випадковість, це не правова колізія. Це не забрати телефон у навідника сепаратистів. Катувати людей, для того, щоб отримати гроші - це не правова колізія. Це злочин. І все.

А ці факти катувань, про що ви говорите - доведені?

Ви питаєте, чи вірю я в презумпцію невинуватості? Я дуже добре знаю, хто такий Абельмас (командир Торнадо Руслан Онищенко, - ред.), я з ним пару разів бував в бойовій ситуації і мені нічого не треба доводити, я чудово розумію, що ця людина не тільки могла це робити, але і робила.

Я, все-таки, сподіваюсь, що у нас правова країна і що лише суд може визначити ступіть вини вояків «Торнадо» – якщо вона є…

Гаразд, змінимо тему. Ви їздите туди, що колись називалося АТО, а тепер називається ООС.

Так, буваю.

З якою метою там буваєте?

Ну, не з метою селфі. Коли я там буваю, я не ставлю собі завдання сфоткатися в окопі, я майже кожен раз буваю на передку. І займаюсь реальними питаннями. А реальні питання, - це підняття боєздатності армії.

У нас є купа людей, від президента починаючи, які вдягають незрозумілу форму, якісь берети і починають носити міномети туди-сюди. Залишимо цирк клоунам.

І чудово розумію, що я, як солдат, повернуся ще на фронт. Зараз моє завдання, поки фронт ще статичний і, фактично, мертвий, - зробити так, щоб коли все почнеться, ті підрозділи, які я, скажімо так, курую, були на порядок більш боєздатні, ніж наші вороги.

І коли це почнеться, по вашому?

Це абсолютно невдячна справа, - займатися гаданнями на кавовій гущі. Україна в даній ситуації є не суб'єктом, вона є об'єктом. Відповідно, це не від нас залежить, а залежить від Росії, від зовнішньої конфігурації. Ну, наприклад, розвалиться ЄС чи не розвалиться Чи попросять італійці, стоячи на відвертій антиамериканській позиції, американські війська «на вихід» І чи зроблять це інші країни. І тоді у Путіна будуть розв'язані руки.

Доб'ють зараз південну Сирію чи не доб'ють. Якщо доб'ють - чи в змозі вони будуть добити ще й курдський анклав на півночі країни і, відповідно, прибрати звідти свої збройні угрупування і флот, підсилившись тут, на Чорному морі.

Росіяни будують довкола нас стіну, ми зараз майже в концтаборі.

В Білорусі, в Калінінграді, по всій території південної Росії, в Криму, в Придністров'ї, - розбудовується російська військова інфраструктура.

Для чого це? Ми вже на дві третини в оточенні, у нас виходить лише невеличкий коридор на недружні нам Польщу, Угорщину і Словаччину. Тому, закриваючи очі, рано чи пізно ми опинимося в несподіваній для себе і страшній ситуації.

Згадуючи добровольців 2014-го, ви сказали, що ті хлопці, на відміну від сьогоднішніх контрактників, хотіли йти у бій…

Давайте вносити коригування. От для мене нема жодної різниці: хлопець з “Правого сектору”, який ніде ніколи не був зареєстрований, не мав військової книжки, чи спецназівець з “Альфи”, хоча він і СБУшник, чи снайпер НГУ, чи «збройник» - морський піхотинець, десантник… Я солдат. Це схема нашої влади — поділити. Авакову — добровольці, Порошенку — армія.

Тобто схема влади — фактично приватизувати війну, до якої вони всі мають дуже-дуже опосередкований стосунок.

І ще питання, - негативний чи позитивний той стосунок. Тобто, ми просто солдати. Але вони постійно вкидають цю тему, постійно вбивають цей клин: «Ви професійні солдати, а це - якісь там добровольці». Або: «Ви добровольці, ви ого-го, а це якісь там солдати». Або: «Ви десантники, а це - піхота на пузі повзає». Або: «Ви «альфачі», спецназівці, ви повинні ненавидіти добровольців!»

Але за два місяці в окопі всі перетворюється на одну велику солдатську масу. Ти бачиш, що перед тобою просто бойовий товариш.

Тому я казав виключно одне: в 2014 році була велика кількість мобілізованих. У мене є друг, кандидат історичних наук, він трохи молодше за мене, у нього була бронь, бо він – науковець. Але йому помилково прийшла ця мобілізація, і він пішов з цим мобілізаційним корішком, і провоював свої півтора роки офіцером, хоча до цього часу мав лише військову кафедру, ну, тобто ніщо, насправді. Були такі люди. Були черги людей у воєнкоматах. А була велика кількість людей, у яких - я особисто бачив - офіцери забирали зброю і тримали їх, як собак, бо по п'яні вони казали: ми вас виріжемо і підемо на ту сторону. Воєнкомат він же не бачить, кому розсилає ці папірці. Він мобілізував всіх. Туди потрапляли і ватніки, і люди, яким було абсолютно все по барабану. Вам кожен офіцер скаже, та і кожен солдат скаже, що від них толку абсолютно ніякого, їх армія тільки годує, і офіцер думає, що у нього сто одиниць бойових, а насправді 85, тому що 15 воювати не збиралися і не збираються. Так, таке було серед мобілізованих. Вибачте, і серед кадрових військових, і серед офіцерів далеко не всі з честю виконували свій обов'язок.

В 2015-му – це вже була інша армія. Тоді справді змінилися покоління.

А потім знову почалася деградація, потім почалися радянські «затяги».

Слава Богу, зараз в армії нема підворотничків, але все інше повернулося в найгіршому варіанті. Ну, от недавній випадок: курси БТРщиків. Мені дзвонять хлопці, я не буду казати частину, і розповідають ситуацію: вони контрактники, вже декілька років на фронті, всі з бойовим досвідом, деякі нагороджені. Вони потрапляють на курси підвищення кваліфікації. Вони «ОЗСПшники» (абревіатура від «Окремий загін спеціального призначення», – ред.) тобто входять в ССО, Сили Спеціального Призначення. В учебці їм кажуть: «Будете ходить в наряды по роте, будете драить гальюны, нести наряды по кухне и так далее». Люди провоювали декілька років, підписали контракт, є нагородженими фронтовиками. Вони повинні підвищити кваліфікацію, стати сержантами. Замість цього їм кажуть, що вони будуть драїти гальюни. 21 сторіччя. Після того, як почалися всі ці «затяги», в армії залишилися різні люди. Але Україна ще має потенціал... Потенційно ми можемо стати однією з найкращих армій світу. Тому що у нас з’явився кістяк. Але цей кістяк, він зараз розмивається. Професіоналів, фанатів своєї справи, людей з величезним бойовим досвідом «розмивають».

…Тобто мені важко сказати, яка саме частина контрактників (безумовно, не більшість) є справжніми заробітчанами, які приходять туди, щоб отримати УБД, потім «по медицині» приїхати в ротацію, поскаржитися на контузію, отримати виплати і піти на гражданку. Такі люди безумовно є. І нинішня система - це досить поживне середовище для того, щоб такі люди в армії з'являлися.

Це робиться свідомо?

По-перше, свідомо змішали два поняття: контрактник і доброволець. Теоретично, контрактник і є добровольцем. Ну, тобто, він же добровільно приходить (в армію – ред.). Тільки питання: що він приходить робити? Служити чи воювати? Служити бажаючих багато. Воювати бажаючих завжди значно менше. З цієї когорти (контрактників – прим.) ніхто всерйоз не збирається звільняти Донбас. Вони в це не вірять просто. Ну, от якщо говорити з ними «на чесно», вони кажуть: ну, що ти як маленький, ну яке звільнення, яка Росія, а які ми? Вони такі от великі реалісти.

А насправді нинішній статус-кво систему влаштовує.

Відповідно, й армія їм потрібна не стільки сильна, скільки абсолютно управляєма. Тому залишаються старі генерали, не бойові, не ті, які народилися на війні. Найпростіший приклад: Наєв-Забродський. Ну, по всім розкладам Забродський повинен був бути командуючим ООС (Михайло Забродський, командувач  Десантно-штурмових військ Збройних сил України, перший заступник керівника Антитерористичного центру при СБУ, генерал-лейтенант, Герой України, - ред.). Замість нього ставлять Наєва (у березні ц.р. командувачем Об’єднаних сил президент Порошенко призначив заступника начальника Генерального штабу ЗСУ генерал-лейтенанта Сергія Наєва – ред. ). За те, що він — безмолвний, надійна ліва нога Муженка. Все. Тобто, Забродський — людина з власною думкою, людина, яка не буде п'ять годин мурижити солдат, забороняючи відкривати вогонь у відповідь. Тому що у нього є мінімальна повага до цього солдата. Але влада набирає вчорашніх генералів, бо їй зручні вчорашні генерали, ті, які 27 років розкрадали, просто добивали цю армію. Їх величезна кількість, і вони абсолютно контрольовані.

Й ці генерали роблять те, чому вони вчилися в радянській армії, - створювати не армію, а великий стройбат.

Це надзвичайно жахлива ситуація. Тому що такі прості речі як ініціатива, як перевага бойової підготовки над стройовою, над «уставщиною» - вона їм не зрозуміла.

Тому, якщо коротко відповідати: так, це робиться свідомо. Тому що нинішній статус-кво на війні всіх влаштовує, ніхто не збирається воювати, а, відповідно, армію хочуть мати хай слабкою, але абсолютно контрольованою.

А якщо об’єднати в одне речення дві ваші тези про те що керівництво армії не хоче воювати, і що рано чи пізно Україна змушена буде встряти в справжню війну – то що виходить?

Простіше взяти будь-яку книжку з історії Української Народної Республіки 1918-20-го років, і це вам буде чітка і пряма відповідь, що буде. Буде тотальна поразка, буде втеча в опломбованих вагонах з Києва спочатку в Жмеринку, а потім далі-далі-далі на Захід.

А потім уряд в екзилі буде їздити по міжнародним конференціям і розповідати, як вони боролися за Україну.

Два фактори: слабка армія, її моральна деградація і агресивна, зміцніла Росія, яка за ці роки розбудувала інфраструктуру не на сході України, а, фактично, по всьому кордону з Україною, і має тепер значно вигіднішу конфігурацію для вторгнення, - це однозначна поразка.

Поразки не буде, якщо цей істеблішмент і ця еліта буде знесена новою хвилею, в першу чергу, тих людей, які прийшли з фронту.

Якщо буде повністю змінена парадигма і ми почнемо будувати абсолютно іншу - сучасну, боєздатну, мобільну, агресивну армію, І якщо буде чітка стратегія розбудови армії. От у мене вона є, наприклад. От я розумію, що головним на дану хвилину насправді є ППО (протиповітряна оборона, - ред.) і ВПС (повітряні сили ЗСУ, - ред.), а не купівля у Порошенка катерів, які, по великому рахунку, нічого не вирішують, тільки обезкровлюють і так невеликий військовий бюджет.  

Ми переможемо Росію, якщо цей істеблішмент буде скинутий і ми почнемо формувати нову українську реальну армію, на величезному досвіді, який ми отримали на цій війні, на тих людях, які ще не розчарувалися. Нам треба повернути розчарованих, треба мобілізувати націю на ментальному рівні. Переконати націю, як зробив Ізраїль, що сильна армія і сильна оборона держави, - це питання кожної людини: від професора до шахтаря.

Якщо це буде зроблено, тоді я абсолютно впевнений, що Росія не буде якимось нездоланим ворогом. Це країна з величезною кількістю внутрішніх протиріч і проблем, це країна з армією, яка теж має всі вади старої радянської системи. Вона не перейшла на новий рівень, що б вони там не говорили. Вони залили її бабками досхочу, але вона не стала новою армією. Вони не розуміють, що таке війни нового покоління. 

Однак, при сучасному розкладі, - я вам гарантую, що нічим хорошим для України ситуація не закінчиться.

І що, ви вірите в те, що в 2019 році наш «істеблішмент», як ви кажете, буде відсунуто від влади?

Я думаю, що 2019 рік буде Рубіконом. Ми маємо на 2019 рік пік виплат, тобто у нас кредитна криза, у нас вимиванням всього інтелектуального і робочого потенціалу з цієї країни. А, вибачте, крім саудитів і Росії, головним надбанням будь-якої країни є не природні ресурси, а люди. Виключно. А ми ризикуємо залишитися в 2019 році просто без людей . Повертається в стрій п'ята колонна, проблеми на сході, на півдні, і навіть в центрі та на заході. Навіть там є оці сплячі ватники. От всі ці фактори плюс, безумовно, військовий фактор Росії.

Тобто країна має всі шанси просто зірватися в прірву. Тому 2019 рік буде справді вирішальним для України.

Тому ми готуємося всерйоз. Як мінімум, і ви погодитесь, що ми — єдина партія, яка має реальне, живе членство по всій країні. Такої кількості молоді, такої кількості реальних, живих активістів, як у нас, немає в жодної політичної сили.

Ви хочете своєю партією піти в парламент?

Абсолютно.

Але перед цим треба пройти президентські вибори.

Абсолютно. Будемо йти і на ті, і на інші. І будемо йти, я певен, націоналістичним блоком, - я до цього докладу всі зусилля. Будемо висувати єдиного кандидата на президентські вибори, будемо висувати єдиний список на національні вибори. І мені чхати на всі соцопитування, я знаю, звідки вони беруться, і що все це всього-на-всього технологія. І ще за 2014 рік я навчився однієї простої речі… Зазвичай «вистрілює» те, що здається найбільш неможливим. Так що я певен в нашій перемозі.

Я хочу почути від вас прогнози на середньотермінову перспективу.

Справа в тому, що я не вважаю їх апокаліптичними. Ну, я ніколи не був «алярмістом», я казав і кажу, що у України є всі шанси.

По-перше, у нас ще досить високий рівень освіти і інтелектуальний рівень населення. Подивіться на рейтинги українців серед, наприклад, ІТ-націй світу. Ми ще в змозі ускочити в нову індустріальну революцію. Мало того, я абсолютно певен, що у нас є внутрішній фінансовий ресурс для того, щоб країна могла і віддати свої борги, і мобілізуватися, і провести нову індустріалізацію, перехід на новий рівень технологій. Все це є. Я певен, що ця масова робітнича міграція, - вони там не пустили коріння, ще можна повернути мільйони і мільйони людей в країну. Я певен, що у Росії в середньостроковій перспективі, через 5-10 років буде внутрішня буря, яка нам дасть можливість не тільки вирішити питання Донбасу, а й питання Криму. Ми ще подивимося, насправді,чи не захочуть в Україну Слобідська Україна, яка залишилася з тієї сторони кордону, і Кубань. На повному серйозі. Якщо ми будемо притягальні.

Але якщо зараз не буде змінена ментальна парадигма суспільства, і якщо не буде викинута вся так звана еліта, - ми не пройдемо точку неповернення, і країна фізично не зможе відновитися ні при яких обставинах.

Я би робив ставку на молоде покоління, яке пройшло Майдан і війну, і несе абсолютно інші ментальні цінності. Ці люди прийдуть у владу і за собою - своєю вірою, переконаністю, своїми діями, - потягнуть велику кількість професіоналів, які, може, трохи розчаровані, дезорієнтовані, але вони ще в цій країні існують. Тоді Україну можна буде перетворити на топову країну світу. Тоді можна за десять років стати регіональним лідером на європейському континенті. Або згинути. Варіантів небагато.

Фото взято зі сторінки Фейсбуку Андрія Білецького

Автор: Галина Плачинда

Теги:
  • Билецкий Нацкорпус Нацдружини